Декарбонізація і електрифікація систем теплозабезпечення міст та будівель України у післявоєнний період

Василь Степаненко, директор енергосервісної компанії “Екологічні Системи”

Вибір напрямку післявоєнного відновлення систем теплозабезпечення України є прямим викликом для влади та суспільства нашої країни. Відновити як було, або зробити краще. Цей вибір потребує підтримки та досвіду країн ЄС, які на 2 десятиріччя випереджають Україну у розвитку, особливо в енергетичній сфері. Нам потрібно зробити стрибок через ці десятиріччя.

Існуючі системи теплозабезпечення України є дуже великими  джерелами викидів парникових газів. Можливість майже повної декарбонізації житлових та громадських будівель, їх систем теплозабезпечення та охолодження на етапі післявоєнного відновлення України у рамках так званого плану “Маршалла 2” існує реально та позбавить нас від залежності до природного газу.

Досі два ключових рішення (проекти) по зниженню енергетичних витрат у будівлях (термомодернізація, стандарт nZEB) та заміщення природного газу у системах теплопостачання (перехід до відновлювального опалення та охолодження за допомогою теплових насосів та дахових сонячних електростанцій) розглядалися  в нашої країні окремо та лише у пілотних проектах. Прийшов час до масового впровадження проектів декарбонізації житлових, громадських та комерційних будівель, а також їх систем теплозабезпечення та охолодження.

Країни Євросоюзу вже перейшли до масового впровадження таких проектів у рамках декарбонізації та електрифікації систем опалення та охолодження будівель та міст. Наприклад, прийнято Національний план Великобританії по заміні 26 мільйонів газових котлів на теплові насоси. Як повідомив канцлер казначейства Великобританії – Філіп Хеммонд, починаючи з 2025 року, в нових будинках буде заборонено встановлювати газові котли для опалення та підігріву води. Міжнародне енергетичне агентство (МЕА) стверджує, що теплові насоси задовольнять до 90 % всесвітніх потреб в опаленні та гарячому  водопостачанню. У Європі всі муніципалітети з населенням понад 50 тисяч жителів мають розробити дорожні карти з декарбонізації систем опалення та охолодження відповідно до законодавства ЄС. Це відбудеться у рамках нової Директиви про енергоефективність, яку запропонувала Єврокомісія. Президент Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн оголосила про введення мандату на використання сонячних батарей на дахах комерційних і громадських будівель до 2027 року, а також для житлових будинків до 2029 року. «Європейська комісія визнає величезний потенціал дахових СЕС, а також потребу в розгортанні як дахової, так і комунальної сонячної енергії по всій Європі», – сказав Дріс Акке, директор з питань політики SolarPower Europe. «Ми очікуємо, що до 2030 року в Європі з’явиться до 1,1 мільйона робочих місць у галузі сонячної енергетики».

Згідно з формулою з оцінки ефективності  синергії таких проектів, зниження потреби в енергії на опалення та охолодження після термомодернізації у 4-5 разів доповнюються зниженням потреби в електричній енергії (теплові насоси)  ще у 4 рази. Таким чином, зниження потреби з електроенергії для опалення та охолодження будівель при пропонованої синергії проектів стає у 16-20 разів. Цей підхід дозволяє отримувати кількість енергії (потрібну для опалення, гарячого водопостачання та охолодження) з дахів житлових та бюджетних будівель (дахові сонячні електростанції). Енергосистема при цьому використається як пікове та резервне джерело енергії.

Війна загострила газову залежність міст та держави у цілому, але світова фінансова та технологічна підтримка відновлення України у рамках плану “Маршалла 2” дозволяє зробити великий стрибок та використати сучасні європейські рішення щодо декарбонізації та електрифікації систем опалення та охолодження будівель та міст. Зараз виникає унікальна можливість для нашої країни залучити, використати та повернути кредитні кошти, потрібні для технологічного стрибка через 2-3 десятиріччя.

Ключові обмеження для здійснення плану “Маршалла 2”, що існують

Перш за все, це велика наявна інфраструктура споживачів (житлові та громадські будівлі) та генерації (котельні, ТЕЦ та теплові мережі), що потребує для модернізації значних фінансових та часових ресурсів. По суті, масштаби відновлення країни по європейським вимогам повинні змінити принципи державного та місцевого енергетичного та інвестиційного планування, а також цільові показники на 2 наступних десятиріччя, перш за все змінити горизонти планування. Досвіду таких змін в Україні ще не було з радянських часів.

Існує значний психологічний бар’єр керівництва держави, керівництва міст, депутатського корпусу та підприємств теплових мереж щодо масштабного переходу до відновлювального опалення та охолодження. Існуюча система державного та місцевого планування 30 років направляла бюджетні кошти та кошти західних інвесторів на несуттєві поліпшення ТЕЦ, котелень, теплових мереж та будівель споживачів – а по суті, на підтримку програмованої залежності населення та країни від природного газу.

Державне та місцеве управління, існуюча нормативна база зараз принципово гальмують впровадження синергії проектів глибокої термомодернізації будівель та систем відновлювального опалення та охолодження. Приклад – структура робочої групи по відновленню України, де проблеми термомодернізації будівель, модернізації систем опалення та охолодження, а також залучення та повернення великих кредитних коштів розглядаються окремо та різними фахівцями.

Суттєвим обмеженням для створення фінансових схем відновлення України є існуючи  обмеження на розмір зовнішніх залучень, пов’язані з бюджетами розвитку. Окрім того, короткочасове планування  бюджетів розвитку та бюджетів дотацій, обумовлених перехресним субсидуванням, принципово не дозволяє фінансування середньо- та довгострокових інвестиційних проектів. Багато років у країні існує дотаційне пряме та сховане навантаження державного та місцевих бюджетів на перехресне субсидування теплопостачання населення та бюджетної сфери, що з роками тільки зростає. Потрібно фінансовий потенціал цих дотацій, який заплановано на 10 наступних років, спрямувати на повернення кредитів (потрібних на термомодернізацію будівель та систем теплопостачання), що зроблять подальші дотації непотрібними.

Поступово збільшується політична та економічна залежність громадян, соціальної сфери міст та держави у цілому від імпорту природного газу. Потрібна повна і назавжди відмова від імпорту природного газу.

Не є доцільним існуючий у державі пріоритет для олігархічних груп, коли велика частка газу місцевого видобування продається за кордон по великим цінам (що викликає штучний дефіцит газу в Україні). Для потреб населення та соціальної сфери газ, якого не вистачає, закупається за кордоном за великі гроші. Ці закупки багато років прямо або скрито дотуються бюджетами усіх рівнів (у 2021 році обсяги дотацій приблизно становили 100-110 мільярдів гривень). 219 мільярдів гривень – це потрібний розмір дотацій на 2022 рік. На 2023 рік запит бюджетних дотацій для НАК вже перевищує 263 млрд гривень. Але відомо, що на ключові потреби України (теплопостачання населення та соціальної сфери) на 20 наступних років достатньо газу місцевого видобування. Потрібна нова енергетична політика його використання шляхом прийняття Закону на його цільове використання для потреб населення та соціальної сфери.